Довга s

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Курсивна довга s вживана в слові Congress у Біллі про права (США).

Довга s ( ſ ) — застаріла форма малої літери s. Її писали на початку слів або першою у сполученні двох s, наприклад: "ſinfulneſs" проти "sinfulness" і "ſucceſs" проти "success".

Довга s це також основа першої частини графеми або лігатури ß у німецькій абетці[1]. Сучасна літера s відома як коротка, кінцева або округла s.

Правила вжитку довгої s в англійській мові

[ред. | ред. код]

Ось неповний перелік правил вжитку літери s у книжках, що друкувались у XVII і XVIII ст. в Англії, Валлії, Шотландії, Ірландії та в інших англомовних країнах (в рукописному тексті ці правила не застосовувались, написання довгої s обмежувалось позицією передування округлій s у середині чи наприкінці слова: aſsure, Bleſsings)[2]:

  • у кінці слова та перед апострофом використовується округла s: is;
  • перед і після літери f пишеться округла s, наприклад, offset, ſatisfaction;
  • перед рискою в кінці рядка завжди пишеться довга s, наприклад: Shaftſ-bury;
  • у XVII столітті округла s писалась попереду літер k і b, наприклад: ask, husband, у XVIII столітті у цих випадках вже пишуть довгу s: aſk та huſband;
  • в інших випадках використовується довга s, наприклад: ſong, ſubſtitute;
  • довга s зберігається в абревіатурах, як-от ſ. для ſubſtantive, і Geneſ. для Geneſis.[2]

Історія

[ред. | ред. код]
S у давньоримському скорописі.
Німецький почерк Bastarda, 1496 р., присутні як довга так і округла s (а також r ротунда або округла) у слові "priesters".
Титульний аркуш «Втраченого раю» Джона Мілтона, що містить також лігатуру "ſt".
Порівняння 5-го видання Encyclopædia Britannica, 1817 р. (угорі) з 6-м виданням 1823 року; єдина відмінність (окрім усунення лігатури ct, як у слові "attraction") це усунення довгої s зі шрифту.

Довга s бере зачин від форми літери s у давньоримськім курсиві. Коли утвердилася різниця між великими і малими літерами, наприкінці восьмого століття, довга s набула вертикальнішої форми[3]. У цю добу довгу s іноді писали наприкінці слів, але така практика швидко занепала, хоча й з'явилася знову в італійському друкарстві між 1465 та 1480 роками. Зважаючи на це, загальне правило про невживання довгої s наприкінці слів має нечисленні і архаїчні винятки. Подвоєння s у середині слова також писалося з першою довгою s і другою округлою s, як у "Miſsiſsippi"[4]. У німецькім друкарстві правила складніші: коротка s також пишеться в кінці кожного компонента в складеному слові; існують також докладніші правила для особливих випадків.

"Miss Austin's" — приклад рукописної довгої s у листі Шарлотти Бронте до Дж. Г. Льюїса, 12 січня 1848 року.

Занепад вжитку

[ред. | ред. код]

Довга s вийшла з ужитку в римськім та курсивних шрифтах у професійнім друці задовго до середини XIX століття. Вона вже зрідка трапляється у лондонськім друці високої якості після 1800, тримаючись у провінції до 1824, в рукописнім же вжитку довгу s можна побачити ще у другій половини XIX[5]. У пізніший час літеру використовували у друці, щоб додати традиційності чи архаїчності, наприклад у збірках казань (проповідей).

Довга s швидко зникла з нових шрифтів у середині 1790-х років, більшість друкарів відкинули старі шрифти в перші роки XIX століття. Піонер друкарських шрифтів і видавець Джон Белл (1746—1831) доручив компанії Вільям Каслон створити для нього новий сучасний шрифт, саме йому часто приписують смерть довгої s[6]. Ім'ям Белла названо викарбуваний 1788 року шрифт Bell[en].

В Іспанії округла s заступила довгу s у проміжок між 1760 і 1766 роками, наприклад, багатотомне видання «España Sagrada» здійснило заміну літери починаючи з 16-го тому (1762).

У Франції заміна відбулася між 1782 і 1793 роками.

Друкарі в Сполучених Штатах припинили вживати довгу s між 1795 та 1810 роками: наприклад, акти Конгресу друкувались із довгою s до 1803 року, перехід на коротку s відбувся 1804 року. «Енциклопедія Лоу» (Low's Encyclopaedia), що побачила світ між 1805 і 1811 роками, є приклад найпізнішого ужитку довгої s у Сполучених Штатах, передрук цього видання 1816 року — одне з останніх в Америці з таким вжитком.

Коли розпочалася англо-американська війна 1812, яскравою різницею постав ужиток округлої s у документі Конгресу Сполучених Штатів, що проголошував війну Сполученому Королівству, і відповідь Сполученого Королівства, де послідовно вжито довгу s.

По занепаду довгої s та її зникнення з друку на початку ХІХ століття вжиток цієї літери в рукописних текстах триває до другої половини століття. У рукописному вжитку у листуванні і в щоденниках спочатку довга s зникає в поодинокій позиції: у більшості рукописів вона передує округлій s у подвійному s, наприклад:

  • Шарлотта Бронте у випадку подвійного s вживала довгу s у першій позиції (ſs), наприклад Miſs Austen у листі до Дж. Г. Льюїса 2 січня 1848 року; в інших листах, проте, вона використовує округлу s, наприклад у листі до свого батька Патріка Бронте[7].
  • Едвард Лір регулярно вживав довгу s у своїх щоденниках в другій половині ХІХ століття; приклад з його щоденника 1884 року: Addreſsed[8].
  • Вілкі Коллінз повсякденно використовував довгу s у подвійнім s (ſs) у листуванні, наприклад: mſs, needleſs у листі від 1 червня 1886 року до Даніеля С. Форда[9].

Сучасний вжиток

[ред. | ред. код]
Cycle Deſign (Cycle Design) у Берліні, 2002 р.

Довга s збереглась у знакові інтеграла ∫, що використовується в диференціальнім та інтегральнім численні. Лейбніц запровадив знак інтеграла, взявши за основу першу літеру латинського слова summa "сума", яке він писав як ſumma. Такий вжиток знаку ∫ вперше з'явився в його праці De Geometria, опублікованій в Acta Eruditorum у червні 1686 р.,[10] але він уживав її в приватних рукописах щонайменше з 29 жовтня 1675 р.[11] Інтеграл функції f на інтервалі [ a, b ] як

У лінгвістиці подібний знак ( ʃ "еш") використовується в Міжнародному фонетичному алфавіті, де він позначає глухий заясенний фрикативний звук.

У Скандинавії і німецькомовних країнах іноді й досі можна побачити на шильдах і логотипах довгу s у написах готичним шрифтом, наприклад логотипи норвезьких газет Aftenpoſten і Adresſeaviſen; логотип упаковки для фінських пастилок Siſu; і логотип Jägermeiſter.

Довга s існує в деяких сучасних цифрових шрифтах OpenType, Caslon, Garamond і Bodoni[12].

У туркменській абетці 1993 року ſ позначала звук / ʒ /; проте її замінили в 1995 році літерою ž. Великою літерою-відповідником був знак £, що його заступив згодом символ Ž.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Cheng, Karen. Designing Type. Laurence King Publishing, 2006. Page 212. ISBN 9781856694452
  2. ↑ а б West, Andrew (June 2006), The Rules for Long S, Babelstone (blog), архів оригіналу за 1 серпня 2020, процитовано 28 березня 2020
  3. ↑ Davies, Lyn (2006), A is for Ox, London: Folio Society.
  4. ↑ Look at this map from 1800. https://commons.wikimedia.org/wiki/File:LowsUSAmap_1.jpeg [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Attar, Karen. "S and Long S." Oxford Companion to the Book (2010), ads., Michael Felix Suarez and H. R. Woudhuysen, II: 1116.
  6. ↑ "Bell, John." Oxford Companion to the Book (2010), eds., Michael Felix Suarez and H. R. Woudhuysen I:516.
  7. ↑ Smith, Margaret, ред. (2000), The Letters of Charlotte Brontë: With a Selection of Letters by Family and Friends, т. Two (1848–1851), Oxford: Clarendon Press, с. between 406 and 407.
  8. ↑ Edward Lear, Edward Lear Diaries, 1858–1888. MS Eng 797.3 (27). Houghton Library, Harvard. http://oasis.lib.harvard.edu//oasis/deliver/deepLink?_collection=oasis&uniqueId=hou01884 [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Collins, Wilkie. "To Daniel S. Ford." The Wilkie Collins Pages: Wilkie's Letters. Paul Lewis, ed. http://www.paullewis.co.uk/wilkie/Letters/18860601Ford.htm [Архівовано 15 серпня 2020 у Wayback Machine.].
  10. ↑ Swetz, Frank J., Mathematical Treasure: Leibniz's Papers on Calculus – Integral Calculus, Convergence, Mathematical Association of America, архів оригіналу за 27 грудня 2016, процитовано 11 лютого 2017
  11. ↑ Leibniz, G. W., Sämtliche Schriften und Briefe, Reihe VII: Mathematische Schriften, vol. 5: Infinitesimalmathematik 1674–1676, Berlin: Akademie Verlag, 2008, pp. 288–295 [Архівовано 9 жовтня 2021 у Wayback Machine.] ("Analyseos tetragonisticae pars secunda", 29 October 1675).
  12. ↑ Strizver, Ilene (2014). Type Rules!: The Designer's Guide to Professional Typography (вид. 4th). Hoboken, New Jersey: Wiley. с. 34. ISBN 978-1-118-45405-3.

Зовнішні посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Довга_s&oldid=41340712